Цю подорож запланувала ще два місяці тому і чекала її з нетерпінням. Це була моя перша подорож з біометричним паспортом, тому трохи хвилювалася. Але, кордон пройшли без особливостей, доволі швидко.
Перемишль це старе етнічно-українське місто яке відійшло до Польщі після другої світової війни. Побувати в ньому мріяла, ще тому що в дитинстві часто чула розповіді про нього від своїх рідних.
Програмою туру, який я купила в турагенстві Андреоллі-Тур, було заплановано відвідати замок у селі Красічин, недалеко від Перемишля і, власне, Перемишль.
Від Медики, пропускного прикордонного пункту до Перемишля усього 12 кілометрів, тому не встигнувши вдосталь обмінятися думками зі своїми сусідами по автобусу з приводу проходження кордону за безвізом, як ми опинилися в місті. Проте, першим пунктом був Красічин. Тому, поки що, Перемишль з вікна автобуса:
Минувши місто, направилися в перший пункт призначення: село Красічин, яке налічує біля 500 жителів, проте має старовинний замок !! Дорога з віражами, повертає то вправо то вліво, місцевість горбиста і обабіч казково гарний, зелений весняний ліс.
Під тінню столітніх дерев, у супроводі пташиного різноголосся прямуємо до замку. Пташине різноголосся яке нас постійно супроводжувало під час прогулянки територією парку можна почути на відео трохи нижче.
Будівництво розпочав Станіслав Красицький в 1580 році. У замка цікава історія, його кільки разів перебудовували у нього змінювалися власники.
Внутрішній двір. На жаль, з вересня 1939 року по червень 1941 року в приміщенні замку знаходилася частина радянської армії яка знищила увесь декор приміщень, вивезла меблі, розграбувала усе майно, сплюндрувала сімейний гробівець в замковій каплиці. Екскурсовод розповідала, що червоноармійці викинули останки князів з мармурових саркофагів і використовували саркофаги як ванни. Дикість !!!!
Головний вхід в замок.
Останнім власником замку був князь Людвік Сапега. Він запровадив традицію при народженні своїх дітей висаджувати дерева в парку. На честь народження синів висаджували дуби, а при народженні доньок липи.
Ще трохи погуляли по парку, полюбувалися більш ніж столітніми деревами, надихалися запаморочливих ароматів бузку і весняний квітів, погодували рибок і качечок в ставку, скуштували кави і сирник "Замковий" вирушили в Перемишль.
Частина 2. Перемишль
Я теж була в дорозі, тому читаю цей пост тількі сьогодні. Чудова атмосфера, гарний замок і природа, дуже розумію хвилювання з приводу перетину кордону, радію що все більше людей проводять відпустку не тількі на дачі.
ВідповістиВидалитиНаталю, уся моя дача - це підвіконня :) Справжня би також не завадила, що відпочити від міської метушні :)
ВидалитиХвилювання з приводу перетину кордону були тільки тому, що я вперше перетинала з біометричним паспортом, раніше - тільки з візою. Ми навіть не виходили з автобусу.
Це був одноденний тур. Приємних вражень дуже багато.
Я десь у 1990 чи 1991 році поїхала з чоловіком автобусом на 3 дні на Мозель. Я тоді ще була студенткою і приїхала до Німеччини потягом на півтора місяця. В Бресті нас «штурмували» прикордонники години чотири. Все було не приємно, алеж сприймалося як норма. Ми були совками і відносились до всякого не людства як до норми. Так от на Мозелі змінилась програма і замість якоїсь відміненої екскурсії нам запропонували поїхати до Люксембургу. Я розповіла водію, що мені не дозволено, в мене радянський паспорт. Він каже: спробуємо. Люксембургський прикордонник курив цигарку і тільки махнув рукою, не заходячи в автобус. Я потім цілий день тільки ревіла на нервах, порівнюючи наш і люксембургський кордон. На все життя в‘їлося в пам‘ять ці кордони...
Видалити