На вулиці буяла весна, природа, згідно календаря 15 квітня, розквітала, сонце приємно світило. У нас велика перерва, студенти бігали, як звичайно, по своїх справах вверх-вниз по сходах, в коридорах стояв звичайних гамір... за дверима кабінетів і аудиторій йшло звичайне, буденне життя, яке було, і у середу, і у вівторок. А в четвер життя чомусь не захотіло йти своїм звичним укладом: велика перерва, кабінет денного відділення... і раптом ... все сталося так швидко, що, ніхто з присутніх не міг збагнути, що сталося...Сиділи, як звичайно, за столом вирішували якісь проблеми, які виникають кожного дня, і які кожного дня потрібно вирішувати...на те воно і денне відділення, і якось поміж вирішуваних справ Тетяна Іванівна сказала: "Дівчата, як мене болить голова..." ....і все..."швидка" приїхала лише для того, щоб константувати непоправне...
Чехов писав " у людини повинно бути усе прекрасне..." .Так і склалося, що ця жінка мала гарну зовнішність, аналітичний розум математика, життєву мудрість, педагогічний дар, стриманість дипломата.
Пригадую, 5 років тому, прийшовши на роботу в коледж з виробництва, стикнулася з однією проблемою. Нові співробітники підказали, підійдіть до Тетяни Іванівни, вона допоможе. Справді, підійшла, розгублено пояснюю свою проблему...непомітно в розмові всі проблемні питання вирішилися... Так було неодноразово, адже з дітьми чи то зі своїми, чи то з чужими завжди виникають проблеми, на то вони і діти... Тетяна Іванівна любила студентів, а вони любили її, хоча часто отримували прочуханів чи за поведінку, чи пропуски, чи за неналежне навчання. У неї був талант сказати спокійно, не підвищуючи голосу, але сказати так, що усі зразу розуміли свої провини, чи якісь недопрацювання...
Жаль...глибокий жаль охоплює душу при згадці...
...Кажуть, що від Великодня до Вознесення відкрите небо...і всі, хто відходить в ці дні у кращий світ, потрапляють у Рай...
...А нам залишається світла пам'ять про них...
Немає коментарів:
Дописати коментар