05 липня, 2018

Бубрка, Сянок. Частина 1. Бубрка. Музей нафти.

Відпустка розпочалася з подорожі. 
Продовжую знайомитися з нашими західними етнічними землями. Цього разу подорож пролягала  північними схилами Карпат які називаються  Бещади з польської сторони, а з української сторони кордону ці гори називаються Бескиди.
Це пограниччя між західною Бойківщиною, Лемківщиною і Надсянням. Етнічна культура лемків і бойків тісно переплелася у цій місцевості: подібна архітектура, типи побудови і планування домів і господарських прибудов, церков, подібний одяг,  подібна говірка,  подібна доля людей. Звичайно, в довоєнний час це було більш виражено, бо в післявоєнний час 1944-51 роки українці були виселені з їхніх прабатьківських земель: кого в західну Польщу, на колишні німецькі території, кого на схід і південь України, кого у Сибір...
Операція "Вісла", операція "Захід", демаркація кордонів, обмін територіями...
Розпочалася наша подорож рано-раненько о 5 годині був запланований виїзд зі Львова. Цього разу ми прямували на південний-захід Львівщини на прикордонний перехід Смільниця-Кросьценко.
Автобус бадьоренько біг непоганою трасою до Старого Самбора, а вже  після нього дорога   не була такою оптимістичною. 
 

Пейзаж також поступово змінювався, починаючи від Старого Самбора око все частіше впиралося в гористий горизонт, а дорога то повертала вправо-вліво, то  піднімалася  опускалася, за вікном автобуса миготіли різноархітектурні будиночки і будинки міст і сіл Львівщини.



 


Черга на кордоні була не велика. На проходження кордону витратили усього 1,5 години, що не могло не потішити.
Перетнувши кордон рушаємо дальше. 

З вікна автобуса вдалося сфотографувати, мабуть, 100-річну хату. По дорозі зустрічалися кілька разів такі доми, але з вікна автобуса не завжди вдаються фотографії.
Надіюся, ще якось потрапити за той ліс, що на задньому фоні фотографії. 


Наш шлях лежав до села Бубрка, де розміщена найстаріша в світі нафтова свердловина. Втім, свердловиною її складно назвати, так як була викопана вручну, і на перших порах нафту з неї добували так як витягують воду з колодязя.




Початок екскурсії.






  



















   Зліва погруддя засновника копальні Ігнація Лукашевіча, а справа монумент присвячений  заснуванню нафтового промислу збудований на кошти Лукашевіча.                                                                                                                        
 Неймовірно гарна природа навколо, а повітря свіже, наповнене запахами хвої.
Це, власне, оця найперша копальня нафти викопана Лукашевічем і його друзями.
Ось вона, нафта, булькоче :) :

  Першовидобувачі нафти витягували її відром наверх і зливали в ємність, для подальшого транспортування до місця переробки.
 
З відра виливали її в цей жолоб по якому вона стікала в ємність.








Дуже цікавим і неординарним виявився музей Лукашевіча як, власне, і сам Ігнацій Лукашевіч.

Винахідник гасової лампи, батько нафтового промислу в Прикарпатті, довгий час жив і працював у Львові. За освітою фармацевт, хімік. Разом з Яном Зегом вперше, у львівській аптеці "Під золотою зіркою" здійснили фракційну перегонку нафти в результаті чого отримали нафтовий дистилят - гас, який можна було безпечно використовувати у лампі. Їм також належить винахід 1853 році, безпечної, безкіптявої лампи. 
З 1853 року він поселився в селі Хоркувка недалеко від Бубрки.
На території музею розміщений також будинок Лукашевіча, де були обладнані хімічні лабораторії і знаходився його кабінет.
 
 Колекція гасових ламп. 





Оглянули кузню, а також вже більш сучасні пристрої і механізми для викачування нафти.
Як годиться зробили групове фото на пам'ять:



По завершенні поїхали обідати в Сянок і там продовжили наш екскурсійний день.

Частина 2. Сянок

04 червня, 2018

Замосць. Ротунда. Зустріч.

 Цій фотографії трошки більше 90 років, зроблена вона в часовому проміжку двома світовими війнами.  Приблизно 1927-1929 роках.

Два молоді улани біля 21-23 років  на службі Войска Польського. 
Один з них, той що справа - дідусь. 
До початку Другої світової ще майже 10 років.

Бажання розшукати могилу дідуся у мене виникли ще в юності, а юність припала на період Радянського Союзу. У ті роки у людей ще свіжими були спогади про депортації, і інші засоби боротьби проти народу і, мабуть, тому усілякими способами рідні відволікали від думок про пошук, щоб це не зашкодило для мого подальшого життя. 

Складна і заплутана історія  Європи 20-го століття. Моя покійна бабуся не виїжджаючи зі свого села жила у п'яти країнах. Народилася за Австрії, вийшла заміж, народила дітей і стала вдовою за Польщі, потім радянська влада, німці і знову  Радянський союз, і,  нарешті, незалежна Україна.
Період початку Другої світової війни у шкільному підручнику тої доби висвітлювався кількома абзацами, а більший наголос робився на визволенні Західної України від польського поневолення, яке розпочалося 17 вересня 1939 року вступом червоної армії у Львів. Та й  яке то було визволення, коли вже з лютого 1940 року почалися депортації в Сибір.

Весна-літо 1939 року було для Європи тривожним. Ще трохи раніше два тирани вирішили, кожний  для себе, що їм треба завоювати  увесь світ. Один з ідеологією фашизму про вищість однієї нації над усіма іншими, і для досягнення його мети - концтабори, газові камери, знищення інших націй, війна; інший - з ідеологією соціалізму-комунізму, для впровадження якої використовував - Гулаг, розстріли, депортації народів, тюрми, війну. У чому різниця ? Шукаємо 5 відмінностей...


Цей пожовклий листочок сповіщав  бабусі  що вона стала вдовою і стали сиротами дві донечки 4-річна Ґеня і 9-ти місячна Анна, моя мама.

Розшукала я на карті  село, в якому згідно написаному на пожовклому листочку загинув і був похований дідусь.
Село Шароволя, ґміна Тарнуватка Люблінського воєводства, Польща. З нього розпочала пошук.
Село маленьке і нічим не примітне. Ґміни, тобто по нашому сільської ради, у ньому немає. Є школа і костел. Спочатку думала звернутися по допомогу до шкільного колективу, але думка мене завела до костелу. Зазвичай, усі значні події в житті людини такі як народження чи смерть фіксуються в спеціальних церковних книгах. Якщо це було поховання на цвинтарі, а про це свідчить вказаний номер могили 32, значить разом з дідусем було як мінімум 32 загинувші людини. Ксьондз чи інша церковна особа повинна була фіксувати усі народження, смерті і поховання які відбувалися в населеному пункті.  Написала я листа до ксьондза, додала ксеропію бабусиної довідки. Через деякий час отримала відповідь :" U nas jest cmentarz ale nie mamy żadnych dokumentów kto spoczywa. Parafianie też nie mogą pomóc nikt nie pamięta. Wszystko wskazuje że tu jest grób ale gdzie nikt nie wie.  - У нас є цвинтар але не маємо жодних документів хто похований. Парафіяни також не можуть нічим допомогти ніхто не пам'ятає. Все вказує що тут є могила але де, ніхто не знає. "

Уже тепер, прочитавши про великий бій на Бзурі 10-15 вересня, а потім 19-24 вересня під Томашовом-Любельським, зрозуміла, що не мали люди часу і сили фіксувати усе в книгах. У людей було одне бажання - залишитися живими. Що ж, негативний результат - це також результат.  
Ця відповідь додала до мого списку ще більше запитань, ніж було до того.


Почалися мої візити в Історичний музей,  Музей визвольних  змагань, це були найменш продуктивні  для мене візити в плані отримання інформації про події та історичні моменти які цікавили. Склалося враження, що хоч ці люди і вивчають період історії яким я цікавлюся, але в переважній більшості переписують інформацію з однієї книжки в наступну не заглиблюючись в першоджерела.
Паралельно знайшла польські форуми на яких висвітлюються події першої і другої світових воєн. Часто на таких форумах можна натрапити на фотографії поховань воїнів з списками похованих.  Проблема була в тому, що ті форуми польські і відповідно пишуть на них польською мовою, але дякуючи геніальному винаходу людства гугл-транслейт  не проблема прочитати будь-яку інформацію будь-якою мовою. Не завжди машинний переклад був коректний, тому попутно трохи вдосконалила свою польську. Простудіювала майже усе що стосувалося Люблінського і Підкарпатсьгого воєводств. Трохи розібралася з  хронологією початку Другої світової війни, хоча це було доволі складно, а також дізналася що поляки називають період з 1 вересня по 6 жовтня 1939 року "Вересневою компанією" . 

Наступним кроком треба було розібратися куди саме був мобілізований дідусь. На фотографії дідусь у військовій формі улана, що це форма улана дізналася, після консультації  у директора львівського музею "Галерея українського  військового однострою" пана Богуслава Любіва. Унікальна людина яка знає надзвичайно багато про військо не тільки України, але і Польщі. Це була одна з перших моїх консультацій, яка, власне, направила мене в потрібне русло пошуку.  Була приємно вражена, що пан Богуслав лише побіжно глянувши на фото - сказав "це польські улани", пошкодував що не видно погони на кітелі, по яких можна визначити полк. Справді, знала від бабусі що дідусь був мобілізований на війну разом з конем. Дідусева сестра, колись давно мені розповідала, що дідусь надзвичайно любив коней. Та й загинув він рятуючи свого коня. Налетіла німецька штормова авіація розстрілюючи  з літаків усе живе на землі, коні злякалися, почали втікати, дідусь кинувся навперейми за конем, та й згинули обоє... Звідки така версія його загибелі, вже не маю у кого перепитати, усі хто хоч щось знав відійшли у кращий світ. Думаю, що було мобілізовано до війська кілька чоловіків з села, хтось вижив і, власне, розповів. 

Уже зараз інтернеті є досить інформації про Вересневу компанію 1939 року. Досить детально розписано бої і переміщення військ. Адже, отримавши відповідь що у селі зазначеному у довідці, немає військових поховань, я засумнівалася у правдивості цієї довідки. Вирішила, що треба розшукати в яку  військову бригаду було мобілізовано дідуся. З мобілізацією у польській армії того періоду було також складно. Європа повільно готувалася до війни, минуло лише 20 років після Першої світової, ніхто не хотів вірити у ймовірність нової війни. Польща провела першу мобілізацію в березні 1939 року. Після першої мобілізації у верхівці польської армії були різні думки з цього приводу, багато польських воєначальників сумнівалися в правильності рішення, адже утримання армії дороге задоволення, особливо не надто багатої на той час Польщі. Серпневе підписання пакту про ненапад, також, приспало їхню увагу, тому  наступна мобілізація була проведена  лише 28 серпня за три дні до початку війни.  Я не знаю в яку мобілізацію потрапив дідусь, намагаюсь розшукати інформацію, але поки що безуспішно. 

Зверталася я і в ЦДАЛО,  в надії знайти списки мобілізованих,  щоб можна дізнатися до якого військового формуванню був призваний дідусь,  але там не отримала потрібної інформації, по всьому було видно, що вони не мають жодного бажання шукати у своїх фондах хоч якусь інформацію, коректно відправляючи мене у різні архіви Польщі. Ну, що ж польські архіви, так польські архіви. Дякую і на тому.

 
Розшукала в інтернеті сайт Польського військового архіву (Centralne Archiwum Wojskowe).  Хочу відзначити, що дуже добре структурований і організований у ньому пошук, але про дідуся нічого не знайшла. 
Пишу листа до Військового архіву у Варшаві, в надії що не вся інформація викладена, можливо, ще якась знаходиться в процесі оцифрування.
Архівний працівник відповідає мені, що ніяких більше відомостей нема крім тих, що є на сайті. 
Пишу наступного листа, але адресую його уже на ім'я директора архіву. 
 На цей раз відповідь була більш позитивною і пан директор Centralne Archiwum Wojskowe подав інформацію що дідусь служив в 12 полку уланів і порекомендував мені звернутися в Rada ochrony pamięci walk i męcheństwa.
 Знову пишу листа, докладаю усі потрібні ксерокопії. І терпляче чекаю відповідь.  Через кілька місяців отримую від них лист. Знову що не мають достатньо інформації з приводу місця поховання, але запевнили мене що  під Томашовим-Любельським в околицях Тарнуватки  міг перебувати в бою тільки 1-й ескадрон 12 полку уланів Подольських Волинської бригади кавалерії, який поніс дуже тяжкі втрати.  В кінці листа мене завірили, що для визначення точного місця поховання відправляють мій лист разом з усіма моїми ксерокопіями  в Польський Червоний Хрест.  Читала лист і плакала. 

Через трошки більше ніж два роки отримую листа   від Товариства Червоного Хреста в Україні з копією від Польського Червоного Хреста, в якому мене повідомляють, що дідусь  загинув 20.09.1939 і похований на військовому цвинтарі у місті Замосць, Любельського воєводства, вказують сектор, ряд, номер могили.

 Ротунда. Військовий цвинтар у   Замосці.


  Ми з сином, дідусевим правнуком,      запалили    4   лампадки - справа     синю і жовту, зліва білу і           червону.

 

У 1939 році у Войско Польске було мобілізовано понад 100 тисяч етнічних українців. З них біля 8 тисяч загинуло в боях у вересні 1939. 

Світла  пам'ять усім хто поліг на полі бою....

29 травня, 2018

Замосць. Холм. Частина 2. Холм

Наша подорож продовжується. Їдемо в Холм.
Місто засноване королем Данилом Галицьким у 1237 році.  Збудувавши місто Холм Данило Галицький переносить сюди свою столицю з Галича на який часто робили набіги татари.
Місто має цікаву, довгу і для етнічних українців трагічну історію.

 
Вдалині видно куполи собору Різдва Пресвятої Богородиці. Власне, це місце є першим пунктом екскурсії.







Собор Різдва Пресвятої Богородиці збудований на Княжій горі поруч місця   де колись, ще у 13 столітті, був збудований княжий замок Данила Галицького. 






 

 
На місці давнього княжого замку стоїть Хрест.
Поруч ведуться розкопки.
Мальовничі горизонти! 
Висота гори 237 метрів над рівнем моря дозволяє роздивитися далекі околиці міста.

 
 


  На горі і в парку   скульптурні сцени з Хресної дороги.

 

Цією доріжкою, яка переходить у вул. Любельську спускаємося з гори на площу.










На центральній площі Холма залишилися руїни колишньої Ратуші розміщеної по центру, і поруч  криниця яка, за переказами, пам'ятає Данила Галицького.


 



Костел збудований за проектом Паоло Фонтани  у  1753-63 роках. Цей італійський зодчий вніс великий архітектурний внесок в культуру цього регіону.
Надзвичайно гарний всередині - розписи, позолота, скульптури.  Докладно роздивитися і зробити більше  фотографій  не вийшло, так як розпочиналася вечірня і ми, щоб не заваджати, вийшли на вулицю.





 У Холмі народився видатний професор історії, публіцист і політичний діяч, Голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський. Будинок в якому він народився не зберігся. 
В глибині фотографії видно купол церкви святого Яна Богослова в якій хрестили Михайла Грушевського.


Кілька фотографій з міського пейзажу. Містечко невелике, доволі чистеньке і доглянуте, таке тихо провінційне. Якби не втратили багато часу на переході кордону, можна би було ще трохи погуляти і краще роздивитися місто. 
У старі часи  у  місті велося видобування крейди. Зараз ці копальні не працюють, у невеликій їх частині зробили музей. Ну, що ж це нагода відвідати їх наступного разу.



Подорож на цей раз майже завершилася. 
Для мене вона була хвилюючою, емоційною і неординарною. 

За цими вогнями Україна.





28 травня, 2018

Замосць, Холм. Частина 1. Замосць

Продовжую подорожувати східною Польщею. Цього разу 26.05 в програмі було відвідання міст Замосць і Холм. Це одноденна поїздка, від турагенції Андреоллі-тур. Мені дуже подобаються їхні одноденні авторські маршрути, а ще чудово що у мене є біометричний паспорт і діє безвіз. 

Зі Львова ми прямували на північний-захід милуючись за вікном автобуса пейзажами українського Розточчя, а після перетину кордону польським Розточчям. Розточчя - це природній горбистий масив через який проходить вододіл між Чорним і Балтійським морями. Шкода, що не було можливості зробити фотографії з вікна автобуса, так як вікна у ньому були затемнені, що зручно в сонячний день, але не підходить для фотографування.

Проходження кордону Рава-Руська-Гребенне трохи розчарувало, так як витратили на перехід біля 4-х годин. Тішить те, що за усю подорож це був лише один неприємний момент!
Але, 130 км подолано (віддаль від Львова) і ми в Замості.

 Замосць зустрів нас біля Львівської брами, та, втім, де він міг нас зустріти коли ми їхали зі Львова :) .  Справа мури оборонного бастіону, зліва Костел Благовіщення Діви Марії. Збудований в 1685 році   монахами-францисканцями. Був на той час найвищим і найбільшим храмом у місті. За своє життя костел мав складну історію і різне використання: костел, військовий магазин,  госпіталь, військова казарма, Рада графства, Музей кіно, Художнє училище. в 1993 році його викупив орден монахів-францисканців, які проводять його відновлення і реконструкцію.
 


Костел святого Миколая.















Кілька фото міського пейзажу :) Зліва елегантний 4-х поверховий будинок збудований 1910-11 роках в якому вперше в історії Замості було проведене центральне опалення тому містяни називають його "централька". Внизу колишній монастир і костел сестер-кларисок. Зараз музична школа і концертний зал.




Фонтани на площі Водний ринок - рай для дітей в жаркий день.










 

Площа Водний ринок  з іншого ракурсу.
У Замості є три площі ринок : Великий ринок, Водний ринок і Сольний ринок.














 
Площа Великий ринок. Вона не просто велика, вона величезна 100х100 метрів в обрамленні з різнокольорових будиночків.








 

 
 
Ратуша збудована в 16 столітті. Використовується за своїм первинним призначенням - тут працює міський уряд, а на першому поверсі  зліва знаходиться інформаційний центр для туристів.
  
З 25 по 27 травня в місті проходив фестиваль "Штурм фортеці Замосць" тому ми часто зустрічали різних історичних персонажів.




















Памя'тник засновнику міста Яну Замойському, за пам'ятником палац Замойських. 
Місто  було побудоване у чистому полі італійським архітектором за  рекордно короткий термін - 20 років. Якщо подивитися на план міста то своїми обрисами і розміщенням будинків, вулиць, бастіонів нагадує людське тіло - таким має бути планування ідеального міста, і саме таким його хотів бачити його засновник. А ще він хотів щоб його місто за архітектурою, за надійністю і могутністю оборонних споруд перевершило Краків  який він дстрашенно не любив! В полудень на вежі Ратуші сурмить сурмач і сурмить він лише на три сторони світу, оминаючи сторону Кракова така сильна неприязнь була у Яна до нього.  Сучасним мером міста є нащадок його засновника - Мартін Замойський . 

Синагога збудована 1610-1620 роках.
У березні 1871 року у місті Замосць у єврейській родині народилася Роза Люксембург.







Ще кілька міських пейзажів :

 
Площа Ринок Сольний 

Міський пейзаж. 

 
 Внутрішні інтер'єри Катедрального собору
 

Сонячний годинник у дворі Катедри. Звірили свої гаджети - усе правильно 12.30 :)



Брама Щебреська. Збудована 1603-1605 роках. Зараз в ній розміщений джаз клуб "Кощ" . 








Старе місто гарне своєю архітектурою, сакральними спорудами з вишуканою архітектурою і багатими внутрішніми інтер'єрами, дуже компактне.  Після оглядин більшості архітектурних перлин  міста у групи був час на особисті прогулянки і обід.
У цій подорожі моєю метою було не тільки розглядання пам'яток архітектури, але і дуже важлива зустріч.



Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...