Повсякдень і не тільки...: Замосць. Ротунда. Зустріч.

Цій фотографії трошки більше 90 років, зроблена вона в часовому проміжку двома світовими війнами. Приблизно 1927-1929 роках.

Два молоді улани біля 21-23 років на службі Войска Польського.
Один з них, той що справа - дідусь.
До початку Другої світової ще майже 10 років.

Бажання розшукати могилу дідуся у мене виникли ще в юності, а юність припала на період Радянського Союзу. У ті роки у людей ще свіжими були спогади про депортації, і інші засоби боротьби проти народу і, мабуть, тому усілякими способами рідні відволікали від думок про пошук, щоб це не зашкодило для мого подальшого життя.

Складна і заплутана історія Європи 20-го століття. Моя покійна бабуся не виїжджаючи зі свого села жила у п'яти країнах. Народилася за Австрії, вийшла заміж, народила дітей і стала вдовою за Польщі, потім радянська влада, німці і знову Радянський союз, і, нарешті, незалежна Україна.

Період початку Другої світової війни у шкільному підручнику тої доби висвітлювався кількома абзацами, а більший наголос робився на визволенні Західної України від польського поневолення, яке розпочалося 17 вересня 1939 року вступом червоної армії у Львів. Та й яке то було визволення, коли вже з лютого 1940 року почалися депортації в Сибір.

Весна-літо 1939 року було для Європи тривожним. Ще трохи раніше два тирани вирішили, кожний для себе, що їм треба завоювати увесь світ. Один з ідеологією фашизму про вищість однієї нації над усіма іншими, і для досягнення його мети - концтабори, газові камери, знищення інших націй, війна; інший - з ідеологією соціалізму-комунізму, для впровадження якої використовував - Гулаг, розстріли, депортації народів, тюрми, війну. У чому різниця ? Шукаємо 5 відмінностей...

Цей пожовклий листочок сповіщав бабусі що вона стала вдовою і стали сиротами дві донечки 4-річна Ґеня і 9-ти місячна Анна, моя мама.

Розшукала я на карті село, в якому згідно написаному на пожовклому листочку загинув і був похований дідусь.
Село Шароволя, ґміна Тарнуватка Люблінського воєводства, Польща. З нього розпочала пошук.

Село маленьке і нічим не примітне. Ґміни, тобто по нашому сільської ради, у ньому немає. Є школа і костел. Спочатку думала звернутися по допомогу до шкільного колективу, але думка мене завела до костелу. Зазвичай, усі значні події в житті людини такі як народження чи смерть фіксуються в спеціальних церковних книгах. Якщо це було поховання на цвинтарі, а про це свідчить вказаний номер могили 32, значить разом з дідусем було як мінімум 32 загинувші людини. Ксьондз чи інша церковна особа повинна була фіксувати усі народження, смерті і поховання які відбувалися в населеному пункті. Написала я листа до ксьондза, додала ксеропію бабусиної довідки. Через деякий час отримала відповідь :" U nas jest cmentarz ale nie mamy żadnych dokumentów kto spoczywa. Parafianie też nie mogą pomóc nikt nie pamięta. Wszystko wskazuje że tu jest grób ale gdzie nikt nie wie. - У нас є цвинтар але не маємо жодних документів хто похований. Парафіяни також не можуть нічим допомогти ніхто не пам'ятає. Все вказує що тут є могила але де, ніхто не знає. "

Уже тепер, прочитавши про великий бій на Бзурі 10-15 вересня, а потім 19-24 вересня під Томашовом-Любельським, зрозуміла, що не мали люди часу і сили фіксувати усе в книгах. У людей було одне бажання - залишитися живими. Що ж, негативний результат - це також результат.

Ця відповідь додала до мого списку ще більше запитань, ніж було до того.

Почалися мої візити в Історичний музей, Музей визвольних змагань, це були найменш продуктивні для мене візити в плані отримання інформації про події та історичні моменти які цікавили. Склалося враження, що хоч ці люди і вивчають період історії яким я цікавлюся, але в переважній більшості переписують інформацію з однієї книжки в наступну не заглиблюючись в першоджерела.

Паралельно знайшла польські форуми на яких висвітлюються події першої і другої світових воєн. Часто на таких форумах можна натрапити на фотографії поховань воїнів з списками похованих. Проблема була в тому, що ті форуми польські і відповідно пишуть на них польською мовою, але дякуючи геніальному винаходу людства гугл-транслейт не проблема прочитати будь-яку інформацію будь-якою мовою. Не завжди машинний переклад був коректний, тому попутно трохи вдосконалила свою польську. Простудіювала майже усе що стосувалося Люблінського і Підкарпатсьгого воєводств. Трохи розібралася з хронологією початку Другої світової війни, хоча це було доволі складно, а також дізналася що поляки називають період з 1 вересня по 6 жовтня 1939 року "Вересневою компанією" .

Наступним кроком треба було розібратися куди саме був мобілізований дідусь. На фотографії дідусь у військовій формі улана, що це форма улана дізналася, після консультації у директора львівського музею "Галерея українського військового однострою" пана Богуслава Любіва. Унікальна людина яка знає надзвичайно багато про військо не тільки України, але і Польщі. Це була одна з перших моїх консультацій, яка, власне, направила мене в потрібне русло пошуку. Була приємно вражена, що пан Богуслав лише побіжно глянувши на фото - сказав "це польські улани", пошкодував що не видно погони на кітелі, по яких можна визначити полк. Справді, знала від бабусі що дідусь був мобілізований на війну разом з конем. Дідусева сестра, колись давно мені розповідала, що дідусь надзвичайно любив коней. Та й загинув він рятуючи свого коня. Налетіла німецька штормова авіація розстрілюючи з літаків усе живе на землі, коні злякалися, почали втікати, дідусь кинувся навперейми за конем, та й згинули обоє... Звідки така версія його загибелі, вже не маю у кого перепитати, усі хто хоч щось знав відійшли у кращий світ. Думаю, що було мобілізовано до війська кілька чоловіків з села, хтось вижив і, власне, розповів.

Уже зараз інтернеті є досить інформації про Вересневу компанію 1939 року. Досить детально розписано бої і переміщення військ. Адже, отримавши відповідь що у селі зазначеному у довідці, немає військових поховань, я засумнівалася у правдивості цієї довідки. Вирішила, що треба розшукати в яку військову бригаду було мобілізовано дідуся. З мобілізацією у польській армії того періоду було також складно. Європа повільно готувалася до війни, минуло лише 20 років після Першої світової, ніхто не хотів вірити у ймовірність нової війни. Польща провела першу мобілізацію в березні 1939 року. Після першої мобілізації у верхівці польської армії були різні думки з цього приводу, багато польських воєначальників сумнівалися в правильності рішення, адже утримання армії дороге задоволення, особливо не надто багатої на той час Польщі. Серпневе підписання пакту про ненапад, також, приспало їхню увагу, тому наступна мобілізація була проведена лише 28 серпня за три дні до початку війни. Я не знаю в яку мобілізацію потрапив дідусь, намагаюсь розшукати інформацію, але поки що безуспішно.

Зверталася я і в ЦДАЛО, в надії знайти списки мобілізованих, щоб можна дізнатися до якого військового формуванню був призваний дідусь, але там не отримала потрібної інформації, по всьому було видно, що вони не мають жодного бажання шукати у своїх фондах хоч якусь інформацію, коректно відправляючи мене у різні архіви Польщі. Ну, що ж польські архіви, так польські архіви. Дякую і на тому.

Розшукала в інтернеті сайт Польського військового архіву (Centralne Archiwum Wojskowe). Хочу відзначити, що дуже добре структурований і організований у ньому пошук, але про дідуся нічого не знайшла.

Пишу листа до Військового архіву у Варшаві, в надії що не вся інформація викладена, можливо, ще якась знаходиться в процесі оцифрування.

Архівний працівник відповідає мені, що ніяких більше відомостей нема крім тих, що є на сайті.

Пишу наступного листа, але адресую його уже на ім'я директора архіву.

На цей раз відповідь була більш позитивною і пан директор Centralne Archiwum Wojskowe подав інформацію що дідусь служив в 12 полку уланів і порекомендував мені звернутися в Rada ochrony pamięci walk i męcheństwa.

Знову пишу листа, докладаю усі потрібні ксерокопії. І терпляче чекаю відповідь. Через кілька місяців отримую від них лист. Знову що не мають достатньо інформації з приводу місця поховання, але запевнили мене що під Томашовим-Любельським в околицях Тарнуватки міг перебувати в бою тільки 1-й ескадрон 12 полку уланів Подольських Волинської бригади кавалерії, який поніс дуже тяжкі втрати. В кінці листа мене завірили, що для визначення точного місця поховання відправляють мій лист разом з усіма моїми ксерокопіями в Польський Червоний Хрест. Читала лист і плакала.

Через трошки більше ніж два роки отримую листа від Товариства Червоного Хреста в Україні з копією від Польського Червоного Хреста, в якому мене повідомляють, що дідусь загинув 20.09.1939 і похований на військовому цвинтарі у місті Замосць, Любельського воєводства, вказують сектор, ряд, номер могили.