Рік по тому ....

Минув рік .... страшний рік війни...

 24 лютого 2022 року біля 4 год. 30 хвилин уся Україна пробудилася під звуки сирен і вибухи... 

НЕ вірилося, що може кидати на нас  бомби і ракети країна з якою ми жили в одній країні хто 70 років, хто 40 років ... 

Була тривога і невідомість, що буде через годину, через день...

У мене на 17 березня було призначене рандеву в посольстві Франції для отримання річної візи...читаю інформацію, що у Києві вибухи...

Було ще декілька запланованих справ...усе перекреслили вибухи ракет і звуки сирен...

Складно було прийняти рішення їхати з країни...

26.02.2022

Львівський вокзал, мабуть, востаннє бачив таку кількість стурбованого народу в час другої світової війни...автобуси....довжелезні змійки черг людей з валізами, рюкзаками ,торбинами... заплаканими дітьми і жінками зі сумними очима які їхали у невідомість... сирени...

Львівська чи то обласна, чи то міська рада направила біля 10  міських автобусів для евакуації народу до кордону, як виявилося,згодом, до митного переходу Краківець-Корчова. 

Для автобусів зробили "зелений коридор" з міліцейським супроводом бо корок перед кордоном був майже на 30 км, а віддаль Львів-Краківець 70 км. Якби не цей "коридор", не знаю скільки б часу прийшлося долати цю віддаль... До кордону прибули біля 9 години вечора. Попереду була ціла ніч стояння перед воротами в які періодично запускали по-трохи людей. По 20-30... перед воротами стояло кілька тисяч...

Було страшно, холодно, величезний натовп перед пропускним пунктом і для більшості з того натовпу попереду повна невідомість....

Кілька фото.  Там, де металева арка - ворота пропуску через кордон. Я посередині того натовпу...натовп, в масі своїй розмовляє російською...значить, з російськомовних регіонів, які останні 20 років, зазвичай, голосували за проросійських політиків, за рускій язик і кілограм гречки і більшість з них говорили, як моя колишня однокурсниця з Маріуполя "росія нам бліже", але, в час небезпеки рвонули в Європу, а не в країну, яка їм бліже. В протилежну сторону десь стільки ж, якщо не більше народу. Холодно. Щоб трохи зігрітися, обабіч, сміливці розводили багаття. 

В першу чергу пропускали матерів з маленькими дітьми. Народ мовчки розступався, щоб пропустити їх... 

Під ранок, десь біля 4-5 год група людей з якою мені прийшлося ділити чергу, майже наблизилася до бажаних воріт..

Сміливці з черги-натовпу, бо черги в класичному її варіанті не було, перелазили через ворота... 

На моє питання, чи це нормально так перетинати кордон, прикордонники зухвало відповіли, що під час війни усе можна.  Після цих слів, я трохи осміліла, і почала кричати, що у мене літак з Модліна о 12 год дня. А до Модліна ще треба їхати 5 годин, та ще й і знайти чим доїхати... і що літаки з Модліна в Бове літають лише кілька раз на тиждень.

Якось правдами-неправдами я підсунулался чи  то інші люди, що були за  спиною підсунули мене майже до воріт. Прикордоннику, якому я це все без упину пояснювала, мабуть, надоїло слухати, чи, може, справді підійшов час привідкривати ворота, а ворота привідкривали так, що могла пройти лише одна людина, привідкрив ці бажані ворота, в які зразу почали ломитися чоловіки (ніби вже була заборона виїзду), але вони таки пройшли через кордон, відтісняючи мене. Дякую тому невідомому прикордоннику, який зміг мене втягнути за капюшон і за руку в якій я тримала валізку (в другій руці тримала сумку з комп'ютером і документами для французького посольства у Києві) через ті ворота на територію митного пропуску .... 

Решту прикордонних формальностей пройшло без пробмем. Працівники прикордонної служби брали документи, щось звіряли у комп'ютері ставили штамп і ми переміщалися до вікна наступної  процедури...

Здивували польські прикордонники і працівники служби пропуску. У них було чудово організована робота, без черг і зайвих нервів. Чоловіки-прикордонники намагалися допомогти у всьому: піднести валізку, потримати на руках дитину, поки мама дістає документи. Решту процедура звична: введення даних в комп'ютер, візуальна звірка, штамп і ми на польській стороні...

На виході з прикордонної зони, стояли столи з їжею, гарячими напоями, речами першої необхідності і польські волонтери, які усе це приготували для нас, українців гнаних війною з власного дому.

Вже майже минула сьома година ранку і одинадцята година коли я востаннє в цю добу сиділа.

Польською стороною були організовані безкоштовні автобуси які відвозили новоприбулих до місця тимчасового перепочинку.

В один з цих автобусів сіла і я з роздумами як добратися до Модліна ... Безсонна і нервова ніч давалася взнаки я не могла зібрати свої думки вкупку і вирішити, як добратися до Франції, де мене чекають.

Автобуси привезли нас в прикордонне містечко Корчова, де у будинку, зовні схожому на великий супермаркет, було організовано місце відпочинку. На  величезній території приміщення стояли рядами розкладні ліжка з подушками і ковдрами. Тут же були організовані пункти безкоштовної гарячої їжі. Польські волонтери роздавали гарячу їжу: супи, борщики, пиріжки, печиво в пакетах, фрукти, які можна було взяти з собою. Деякі мої співвітчизники сповна використали цю можливість, не знаю чи змогли спожити усе те, що накладали без міри в торбинки...

 На одне з ліжок опустилася і я, і, навіть , прилягла, щоб хоч трохи відпочили ноги. Як не дивно, кількахвилинний відпочинок, і гарячий борщик (дуже смачний, дякую, вам, поляки! ) з пиріжком дозволив зібратися з думками як діяти дальше.

Пішла на рецепсію, щоб розпитати чим можна доїхати до Варшави, до Модліна їхати вже немає змісту, бо за годинку-півтори почнеться реєстрація на рейс. 

Передзвонила до сина, розповіла про свої пригоди. Виявилося, що Польща дала можливість безкоштовно дзвонити в Україну.

Ще було несподванкою для те, що дуже багато поляків-волонтерів розвозять народ по різних містах власним авто безкоштовно ! 

Мені пощастило, якраз шукали пасажирів до Варшави. Водій, підвіз мене до входу в аеропорт імені Фредерика Шопена. Дякую, невідома добра людина !

Ще кілька слів про Польщу і поляків. 

Ми мали дуже складну спільну історію яку ще не повністю дослідили і вивчили історики обох країн. Десь були ми праві, а десь були праві поляки. Але, коли стало страшно, коли сирени,  вибухи і ракети стали страшною буденністю українців, вони підставили плече і подали руку допомоги, прийняли мільйони наших громадян.

Шановні поляки, дякую вам, що цей трудний час для України, ви відкрили двері своїх домів і свої душі для нас, українців. Що подали руку допомоги. Зігріли нас, не лише гарячим чаєм чи борщиком, а і теплом своїх сердець і вашою підтримкою. 

Дякую,  що не залишили нас сам на сам з нашим східним скаженим сусідом... 

Дякую усім вам, дякую кожному громадянину Польщі !

В аеропорту найперше розшукала табло, щоб вирішити куди летіти. У Париж чи Брюсель. Людині, яка буде мене забирати їхати однаково 2 години в Париж чи 2 голини в Брюсель.

Пішла в касу, щоб дізнатися вартість квитка, адже це не лоукост. Касир, проконсультувала мене з приводу цін. Подзвонила до друзів у Францію, щоб таки вияснити куди брати квиток в Париж чи Брюсель.  Через кілька хвилин маю в руках квиток  Варшава, Фредерик Шопен - Париж, Шарль де Голь, LO335, виліт 16.25, приліт 18.55. Можна йти на реєстрацію.

Подзвонила сину. У Львові сирени....