Перша неділя жовтня свято, про яке знають усі. День вчителя. Свято професії до якої мають відношення усі - і ті хто навчає, і ті хто вчиться. Без людей цієї професії не було б академіків і вчених, робітників і інженерів, та й і вчителів не було б.
У нашому колективі вже склалася традиція - у день професійного свята робити виїзд на природу. Ми вже побували в багатьох місцях: відвідали Крехівський монастир, Почаївську Лавру, Зарваницю, і багато інших цікавих місць.
Я ніколи не питаю куди ми поїдемо - їду завжди і завжди буває неповторно, і захопливо. Мені навіть цікаво, а куди ми приїдемо у цей раз! А у цей раз ми приїхали у Національний парк
"Сколівські Бескиди". Розповідати, що там чудова, неповторна природа і повітря - марна справа, усі перераховані епітети, які характеризують найвищу ступінь захоплення чимось, не дадуть справжньої картини.
Ось такою скелястою і стрімкою стежкою ми прямували до озера в урочищі "Журавлине"
Урочище отримало назву від журавлини болотної, яка росте тут на сфагновому торфовищі.
А ось і саме озеро і його господиня дика качка, яка чомусь залишилася тут зимувати, а може просто ще вспіла відлетіти.
М'яким моховим килимом покрите усе навколо озера. Тут потрібно бути обережним, адже під шаром торфу є трясовина, в яку легко потрапити. Тому йти краще дальше від берега, щоб не потрапити у пастку.
Чудово проведений день наближався до кінця, ми оглянули водоспади річки Кам'янки, нафотографувалися і настрибалися по величезних камяних брилах (шукаючи кращих ракурсів для фото) наче гіські кізки, почали поволі збиратися на галявині, і, тут почули тужливе "кру-кру". Задерли голови - у небі летів журавлиний ключ.
Птахи - символи України, летять, щоб весною повернутися...я вже навіть на памятаю, коли я востаннє бачила журавлів, які летять у вирій.
Летіть і повертайтеся до нас, до свого дому... чекатимемо...
