Згадуючи шкільні роки... (Вспоминая школьные годы...)

Вчора, 19 травня, для усіх, кому зараз за сорок, була знамення дата - День народження піонерської організації. Пам'ятаєте?

Кожний свідомий школярик досягнувши 9-ти річного віку переходив із рангу жовтеняти у піонери.

Ранками нас будила в школу радіопередача "Пионерская зорька". Це була така щоденна передача у якій школярі-ведучі життєрадісними голосами розповідали про піонерське життя, звучали бадьорі пісні у виконанні дитячого хору Центрального радіо і телебачення.
Як і годиться, для поважної держави, усі верстви населення мали свої газети: жовтенята - (діти 7-9 років) -  журнал "Мурзилка"; піонери (діти 9-14 років) - "Пионерская правда"; комсомольці (14-28 років) -"Комсомольская правда"; старше покоління - "Правда". Ці видання були обов'язковими для членів тих осередків, які вони представляли.

Кожен шкільний клас - це окремий піонерський загін, зі свою радою піонерського загону.
Цікаве і насичене було життя: це різні творчі гуртки, художня самодіяльність, огляд піонерської, патріотичної пісні, і, звичайно, кожна школа і кожна піонерська організація гордилася своїм КІДом.

 КІД - клуб інтернаціональної дружби.  Такі клуби створювалися у кожній школі. У нас також був свій КІД і я була в ньому одним з найактивніших членів.  Дуже багато моїх однокласників переписувалася з харцерами (польськими піонерами). Така тісна дружба з поляками, була пов'язана, мабуть, близькістю до кордону, а ще, мабуть, тим, що надзвичайно тісними були родинні зв'язки. Дуже багато жителів у моєму містечку були переселеними з території Польші внаслідок жорстокої і нелюдяної операції "Вісла", але про цю подію говорити вслух у ті часи було заборонено...такі були часи...

З багатьма польським школярами переписувалася і я. Але, мені дуже-дуже хотілося вести листування з французькими ровесниками. Як би це мало виглядати не знаю, бо в школі у нас викладалася лише англійська і німецька мови. Але, хотілося і все!

Коли дуже-дуже щось хочеться, то воно інколи збувається, хай і не так як ми собі це вимріяли..
Так от, це були 70-ті роки минулого століття, а точніше осінь 1972 року. У Франції тодішнім Президентом був Жорж Помпіду, який дружелюбно відносився до  Радянського Союзу, тому культурні зв'язки  були досить широкими.  На той час припали гастролі відомих французьких акторів і співаків: Мірей Матье, Шарль Азнавур, Ів Монтан, Джо Дассен. В кінотеатрах демонструвалися французькі фільми.

На тій хвилі, в одному з номерів газети "Пионерская правда" було надруковано статтю по французьких піонерів і адресу французької піонерської організації. Не довго думаючи, я написала листа російською мовою, відправила його і стала чекати.

Треба сказати, що це був не перший мій лист  у Францію. Мені дуже хотілося товаришувати з французькими ровесниками...  Я брала шкільний географічний атлас, відкривала карту Європи і у всі міста, які були позначені на території Франції я відправляла листи, я була впевнена, що у кодному з цих міст є піонерська організація в якій також є свій Клуб інтернаціональної дружби. От така я була наївна.

Звичайно, жодної відповіді я не отримала. Тепер, я впевнена, що усі мої листи не покидали території Радянського Союзу. Цілком можливо, що працівники певних організацій, щиро сміялися над наївною п'ятикласницею, яка свято вірила у все, про що говорилося на уроках, по радіо і телебаченню, і дуже хотіла дружити з французькими дітьми.

Видно, побачивши  мою настирність, якась добра душа з цих органів, таки передала мої листи чи мою адресу у Клуб інтернаціональної дружби Східної Німеччини в місто Альтенбург і Чехословаччину.

Ельке з Альтенбурга писала мені російсько-німецькі листи. Спочатку я бігала до нашої вчительки німецької мови по допомогу у розшифруванні цих послань. Відписувала я російською, в школі іноземна мова у мене була англійська, вчити німецьку не було найменшого бажання, тому з часом це листування зійшло нанівець.

З Ґаною, з Чехословаччини, листувалися десь біля 4-5 років, майже до кінця 10-го класу. Вона гарно писала російською, з нею було цікаво листуватися, але потім було навчання у київському вузі, інші проблеми і листування, також, поступово згасло...

Минули роки, багато років ..., а мрії, все-таки, збуваються! Зараз, завдяки інтернету, можна без проблем знайти друзів у будь-якому кутку планети Земля, варто лиш почати вчити мову...

Вчера, 19 мая, для всех, кому сейчас за сорок, была знаметательная дата - День рождения пионерской организации. Помните?

Каждый сознательный школьник достигнув 9-летнего возраста переходил из ранга октябренка в пионеры. 

По утрам нас будила в школу радиопередача "Пионерская зорька". Это была, кто помнит, такая ежедневная передача в которой школьники-ведущие жизнерадостными голосами рассказывали о пионерской жизни, звучали бодрые песни в исполнении детского хора Центрального радио и телевидения.

Как и положено, для уважаемого государства, все слои населения имели свою прессу: октябрята (дети 7-9 лет) - журнал "Мурзилка"; пионеры (дети 9-14 лет) - газету "Пионерская правда"; комсомольцы (14-28 лет) - газету " Комсомольская правда"; старшее поколение - газету "Правда". Эти издания были обязательными для членов тех организаций, которые они представляли.

Каждый школьный класс - это отдельный пионерский отряд, со своим советом пионерского отряда. Интересная и насыщенная была жизнь: это различные творческие кружки, художественная самодеятельность,  смотры пионерской, патриотической песни, и, конечно, каждая школа и каждая пионерская организация гордилась своим КИДом.

КИД - клуб интернацинальной дружбы. Такие клубы создавались в каждой школе. У нас тоже был свой КИД и я была в нем одним из самых активных членов. Очень много моих одноклассников переписывались с харцерами (польскими пионерами). Такая тесная дружба с поляками, была связана, видимо, близостью к границе, а еще, пожалуй тем, что чрезвычайно тесными были родственные связи. Очень многие жители в моем городке были переселены с територии Польши в результате жестокой и бесчеловечной операции "Висла", но об этом событии говорить вслух в те годы было запрещено...такие были времена...

Со многими польскими школьниками переписывалась и я. Но, мне очень-очень хотелось вести переписку с французскими сверстниками.  В нашей школе преподавали украинский, русский, английский и немецкий языки. Как использовать эти языки для переписки с французами я не знала, но, хотелось  и все! 

Когда сильно чего-то хочешь, то, оно иногда сбывается, пусть и не так как мы себе это представляем в мечтах...

Так  вот, это были 70-годы прошлого века. Во Франции тогда был Президентом  Жорж Помпиду, который очень дружелюбно относился к Советскому Союзу, поэтому культурные связи были достаточно широкими. На то время пришлись гастроли известных французских актеров и певцов: Миррей Матье, Шарль Азнавур, Ив Монтан, Джо Дассен. В кинотеатрах демонстрировались французские фильмы.

На той волне, в одном из номеров газеты "Пионерская правда" была напечатана статья о французских пионерах и был  адрес французской пионерской организации, она, правда,  как-то по-другому называлась, я уже не помно как, много лет прошло. Не раздумывая, я написала письмо на русском языке, отправила и стала ждать. 

Надо сказать, что это было не первое мое письмо во Францию. Мне очень хотелось дружить с французскими ровесниками... Я брала школьный географический атлас, открывала карту Европы и во все города которые были обозначены на територии Франции я отправляла письма, я была уверена,  что в каждом их этих городов есть пионерская организация и свой клуб интернациональной дружбы. Вот такая я была наивная. 

Конечно, я никогда никаких ответов не получала. Теперь, я уверена, что все мои письма не покидали територии Советского Союза. Вполне возможно, что работники некоторых организаций, искренне смеялись над наивной пятиклассницей, которая свято верила во все, о чем говорили на уроках, по радио и телевидению, и очень хотела дружить с французскими детьми.

Видно, видя мою настойчивость, какая-то добрая душа из этих органов, все-таки передала мои письма или мой адрес в Клуб интернациональной дружбы Восточной Германии в город Альтенбург и Чехословакию. 

Эльке с города Альтенбург писала мне русско-немецкие письма. 

Сначала я бегала к нашей учительнице немецкого языка за помощью в расшифровке этих посланий. Ответы я писала на русском, в школе иностранный язык у меня был английский, учить немецкий не было ни малейшего желания, и со временем эта переписка прекратилась. 

С Ганой, из Чехословакии, переписывалась где-то около 4-5 лет, почти до конца 10-го класса. Она хорошо писала на русском, с ней было интересно переписываться,  но, потом была учеба в Киевском институте, другие проблемы и переписка тоже незаметно закончилась...


Прошли годы, прошло много лет ...,   а мечты, все-таки, сбываются! 
Сейчас, благодаря интернету, можна без проблем найти друзей  в любом уголке планеты Земля, стоит лишь начать учить язык...